Суспільно-побутові пісні
Суспільно-побутові пісні
У соціально-побутових піснях
відтворено життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало
українців заради миру, спокою й добробуту своїх родин залишати домівку та йти в
козацькі походи, чумакувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи
жити в кріпацтві. Ці пісні поділяють на козацькі, кріпацькі, чумацькі,
бурлацькі, рекрутські та солдатські, наймитські й заробітчанські.
Козацькі пісні найтісніше
пов’язані з історією нашого народу. У них оспівано героїзм захисників рідної
землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям. Саме в
козацьких піснях найвідчутнішим є мотиви прощання з родиною та героїчної
загибелі козака. Надзвичайно романтично відтворено картину проводів Війська
Запорозького в пісні «Ой на горі да женці жнуть»: хвилюються дозрілі жита,
женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені спини, помічають неподалік
Військо Запорозьке; ось упізнаваний усіма ще молодий Дорошенко, а ось і бувалий
Сагайдачний з його постійними супутниками — тютюном і люлькою. У піснях цього
циклу передусім зображено емоції героя, а не самі вчинки (їх здебільшого
відтворено в історичних піснях). Тужливий настрій самотнього, безталанного
козака, його загибель тонко передано в пісні «Стоїть явір над водою».
Материн розпач і біль емоційно
відтворено в козацькій пісні «Гомін, гомін по діброві». Ця пісня оригінальна
тим, що побудована на діалозі матері, яка не хоче відпускати сина на вірну
смерть, і сина, який намагається заспокоїти неньку. На перший погляд, слова
матері видаються прокльонами, але це лише на перший погляд, насправді ж — мати
своїми емоційними й зболеними словами застерігає сина, аби той передумав і не
йшов у козацький похід. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє
всю свою лагідність до сина, ця сцена родинна, а значить, тепла й лагідна:
«Вернись, сину, додомоньку, / Змию, зчешу головоньку / Та постелю постеленьку».
Розквіт чумацтва в Україні
припадає на XVIII — початок XIX ст., хоча відомий з XV ст. Чумаки здебільшого
торгували сіллю та рибою, яку привозили волами з берегів Азовського й Чорного
морів та з Дону. Чумацьке життя в дорозі, напади грабіжників на чумаків,
розлука з родиною, смерть чумака в дорозі відображено в піснях цього циклу. У
чумацьких піснях часто розповідається й про причини, які змушували селян
чумакувати:
Ой тим же я чумакую,
Що так мені лучче жити:
На панщину не ходити,
Подушного не платити.
Не завжди надії чумака
справджувалися: він повертався з Дону лише з батіжком в руках («Над річкою
бережком»), а то й не повертався взагалі («Ой у полі та криниченька»).
Кріпацькі пісні зображають тяжке
підневільне життя селян, протести проти
приниження людської гідності й безправ’я. У рекрутських і солдатських піснях
звучить туга за домівкою, ріднею, як і в чумацьких, водночас і прокльони на
адресу панів, які насильно віддали в солдати українських хлопців-кріпаків.
Бурлацькі пісні теж сповнені
тугою за рідним краєм, родиною; у них передано важку працю бурлаки й зневажливе
ставлення хазяїна до нього.
До бурлацьких пісень тематично
близькі наймитські й заробітчанські. У них теж ідеться про долю наймита, якого
хазяї зневажають, гонять після тяжкої роботи в полі ще й носити воду, пасти
худобу, а буває й віддають наймита в солдати замість свого сина. |